Науково-методологічний семінар «Соціокультурні ролі музею»

14 грудня Студентське наукове товариство музейників КНУКіМ організувало науково-методологічний семінар "Соціокультурні ролі музею", на якому учасники товариства обговорили концептуальні проблеми сприйняття музею, як інституції.

Першою доповідала дослідниця товариства, студентка другого курсу Динник Єлизавета, яка розглянула музей в контексті політико-пропагандистської функції, базуючи свою доповідь на кейсі тимчасової окупації Криму росією.

«20 лютого 2014 року розпочалася збройна агресія, що призвела до тимчасової анексії Криму. Разом з людським, економічним капіталами окупантом були загарбані також численні об’єкти історико-культурної спадщини. До порушення територіальної цілісності на території українського Криму налічувалося 6 історико-культурних заповідників. Мережа музейних закладів складалася з 54 музеїв.

8 серпня 2014 року, депутати так званої «Державної ради Республіки Крим» прийняли закон, відповідно до якого злочинно привласнені пам’ятки отримали статус національного надбання російської федерації.

Що саме вивозять росіяни з Криму, можна простежити по каталогах та тематиках деяких виставкових проектів. Наприклад, в центрі «Ермітаж-Казань» проводили виставку “Золота орда. Причорномор’я”. За результатами вивчення експлікацій до археологічних матеріалів виявилося, що Ермітаж позначив як частину власного зібрання викрадені в України експонати, які були добуті в ході грабіжницьких розкопок після 2014 року. Протягом усього часу, що минув з початку окупації, рф та її «місцеві адміністрації» стимулюють псевдоархеологічні пошуки, цинічно ігноруючи фундаментальні законодавчі та етичні норми. Також окупанти проводять політично вмотивовані «реставрації» нерухомих об’єктів задля зумисної деформації шарів автентичності і, як наслідок, викривлення історії Криму та гіперболізації складової узгодженої з еклектичним російським історичним міфом, − доповіла Єлизавета.

Після висловлених думок куратор наукового товариства, доктор культурології Сергій Борисович звернув увагу на різноманіття наукових проблем, окреслених Єлизаветою у доповіді. З методологічного боку, варто братися за вужчі проблеми, котрі потім можна буде об’єднати в рамках великого монографічного дослідження. Серед складових представленої проблематики, пов’язаної з історико-культурною спадщиною окупованого Криму можна виділити наступні:

• незаконні археологічні розкопки;
• обрахунок втрат культурного капіталу та їхні наслідки для України
• афірмативна симуляція за допомогою історико-культурної спадщини ексклюзивної російської присутності в Криму;
• трансформації музейних наративів та репрезентацій в Кримських музеях під тиском ворожих адміністрацій.

Після аналізу проблематики, Єлизавета вирішила сконцентрувати свої подальші дослідницькі зусилля на вивченні процесів викривлення історії в музеях на території АР Крим. Крім того, заплановане здійснення порівняння проросійських репрезентацій з матеріалами виставки, яка проходила в Мистецькому арсеналі "Дивовижні історії Криму".

Секретар наукового товариства та студентка четвертого курсу, Миськів Олександра представила своє прелімінарне дослідження на тему  «Pinchuk Art Centre в сучасному соціокультурному просторі».

Олександра зазначила, що: «сучасне актуальне мистецтво тісно пов’язане із багатьма контекстами минулого, сучасності й майбутнього, котрі варто розмежовувати і досліджувати окремо. Крім того, варто брати до уваги,  що зміст, форма, засоби виразності та способи репрезентації нерегламентовані, що ускладнює не лише художню оцінку, а й, взагалі, ідентифікацію самих творів мистецтва від імітацій та банальних епатажних маніфестацій. Автори сучасних творів, мистецькі центри не ілюструють заздалегідь сформовану тезу, не пропонують спожити готовий продукт, а здійснюють своєрідні дослідження, експериментують, спонукаючи глядача до самостійного вибору моделі сприйняття та висновку через споглядання творів мистецтва. За висловом М. Дюшана, саме публічне сприйняття роботи завершує художнє висловлення. Тому інституційні особливості ПАЦ, необхідно особливу увагу приділяти його комунікаційним стратегіям та глядацькому фідбеку. Це створює деякі дослідницькі складнощі, пов’язані із пошуком відповідних джерел.

Інтернаціональний, глобалізований проект єдиного простору сучасного мистецтва поєднується в концепції арт-центру з яскраво вираженою глобальною підосновою. Тож, в ході дослідження можна буде висвітлити диспозиції між українським та світовим сучасним мистецтвом.

Атмосфері культурної взаємодії традицій та інновацій сприяє саме розташування «Пінчук Арт Центру» в історичному середмісті Києва. Це підводить до цікавої проблематики пошуку специфічного місця ПАЦ у культурному ландшафті Києва та становлення його новітнього урбаністичного силуету  − зазначила Олександра.

Сергій Борисович Руденко наголосив на тому, що проблеми у дослідженні, що чітке окреслення наукової проблеми є необхідною запорукою успішності дослідження. «Пошук проблеми полягає в тому, щоб знайти суспільну актуальність та трансформувати її у теоретичну площину, де з’являються нові проблеми суто теоретичного характеру. Розв’язавши їх, ми пропонуємо гіпотезу, яка перевіряється практикою,» − зазначив підсумок Сергій Борисович. Він також наголосив на тому, що подібні інституційні дослідження створюють умови для оптимізації роботі закладів, котрі, поглинені сьогоденням розвиваються стихійно, що, зрештою, може призвести до їхньої стагнації. Отже, дослідження Олександри має важливе практичне значення, оскільки дає можливість відрефлексувати роботу цієї ключової культурно-мистецької інституції у історичній ретроспективі й запропонувати можливі напрями її подальшого розвитку. Зрештою, дослідження Олександри Миськів може набути наступної структури: 1)  Історіографія та історія ПАЦ; 2) Місце ПАЦ в культурному ландшафті Києва; 3) Інституційна специфіка ПАЦ та перспективи її модифікації. Варто також звернути увагу, що діяльність ПАЦ тісно пов’язана з багатьма політичними контекстами, як, власне, і самі твори сучасного мистецтва. Тож, необхідно заглибитися у ці проблеми, не відхиляючись надто від основного вектору наукової роботи. Пошук необхідного балансу на цьому шляху буде методологічною проблемою, яку Олександрі треба буде розв’язати.

Марія Павліченко, дослідниця товариства та студентка другого курсу, доповідала на тему «Музей як поліфункціональний культурний хаб». Наприкінці доповіді Марія підійшла до наступних висновків доповіді:

Поняття поліфункціональний культурний хаб і клуб культури, на перший погляд, є синонімічними. Проте перше може розглядається як бажаний результат розвитку музейних установ, а друге має, здебільшого, негативну конотацію для музейних професіоналів, оскільки означає фактичну мімікрію музею і втрату ним інституційної ідентичності. Отже, необхідно розмежувати недоліки і переваги, виклики і можливості для розвитку. У своїй практичній діяльності музеї мають прагнути до гармонійної взаємодії усіх його функцій: виявлення та збереження пам’яток з метою побудови на їхній основі репрезентацій, що базуються на результатах музейницьких наукових досліджень. Виконання цих функцій не суперечить розширенню публічної спроможності музею, що характерне для багатофункціональних культурних хабів. Це певне місце, де люди мають змогу висловити свою думку щодо культури, мистецтва та їх діячів і, зрештою, здобути у спільні й творчій роботі нові соціокультурні компетенції, або якщо спростити − відпочиваючи стати більш культурними людьми, ніж були до відвідування музею. Хоч місії музею та клубу культури не зовсім збігаються (другі більше тяжіють до розваг, а перші мають різноманітніші освітні ролі), проте ці заклади спрямовані на нарощення особистого культурного капіталу і можуть запозичувати позитивний досвід для удосконалення роботи. Якщо розширити музейну діяльність, включивши до неї досягнення багатофункціональних культурних хабів, а, можливо, й ширше – індустрії дозвілля – (як додаткову функцію, користуючись інструментами поелементної суспільної інженерії), то можна отримати позитивний результат. Йдеться про розширення аудиторії, зацікавленість молоді тощо. В цілому, музею не варто відкидати ефективні засоби, що допоможуть експансії його музейних репрезентацій. Головне, було б що поширювати. Для цього музеям варто посилити смислотворчу роботу, не підміняючи його імітаційною діяльністю, спрямованою на те, щоб «вбити час».

Голова наукового товариства, студентка четвертого курсу Прокудіна Катерина розповіла про концепцію музею-лабораторії у баченні Альфреда Барра.

«Альфред Барр – перший директор Музею сучасного мистецтва у м. Нью Йорк (МоМА), який заклав підвалини діяльності установи, яка сьогодні відома на увесь світ. До необхідності впровадження лабораторної концепції він прийшов не одразу, а тільки на десяту річницю роботи музею. У 1939 р., А. Барр виступив з публічним переосмислення деяких візійних характеристик очолюваного ним закладу, наголосивши на тому, що музей сучасного мистецтва є лабораторним середовищем, відкритим не лише для фахівців, а й для широких кіл громадськості. Варто зауважити, що  Барр прийшов до такого бачення музею, спираючись на погляди, здобуті ним під час навчання. Дж. Сакс, який був науковим керівником А. Барра в аспірантурі Гарварда, вже у 1920-х роках використовував визначення «музей-лабараторія» у своїх курсах з музеєзнавства та надавав йому наступне пояснення: «все, що відбувається у будівлі музею, має слугувати спільній справі». У 1927-1928 рр. А. Барр подорожував Європою та відвідав Баухауз в Дессау, Німечина. Цілком ймовірно, що революційні ідеї авангардної синергетичної майстерні, котрою був Баухауз, посприяли переосмисленню Барром розуміння музею як соціокультурного інституту. Не варто забувати і те, що таке бачення було прийнятним для президентів музею: Джона Д. Рокфеллера і А. Конгера Гудієра. Для них музей-лабораторія продовжує ідею модернізації промисловості».

Сергій Борисович виявив власну зацікавленість даною концепцією, яку теж досліджував у своїх працях. З методологічної сторони Сергій Борисович зазначив, що при дослідженні важливо заглиблюватись у теми, які відкриваються під час підбору літератури. Також він запропонував джерела та підтримав важливість пошуку відповідей на питання «Що таке музей-лабораторія?». Зокрема, йшлося про українські витоки цієї концепції – Мистецьке Об’єднання Березіль, деякі дослідження якого розміщені на сайті «Open Kurbas»

Катерина обрала для себе поглибитись у вивчення історії Баухаузу, щоб дослідити їх вплив на формування концепції «музею-лабораторії» та поглибити свої знання по даному творчому об’єднанню.

Зустріч була продуктивною підготовкою до майбутньої запланованої дискусії на тему "Музей: храм, розважальний центр, клуб за інтересами, бізнес проект, рупор пропаганди?" запропонований музейниками Харківської державної академії культури.