Ой, на Івана, ой на Купала!

Студенти Факультету готельно-ресторанного і туристичного бізнесу підтримують українську хвилю. Свято Купала — традиційне східнослов’янське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем, в ніч з 6 липня на 7 липня.

Дівчата у цю ніч ворожать ворожать на своїх “суджених”, ворожіння на Івана Купала здавна вважаються правдивими та доленосними. Святкування розпочинається в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів і перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок, а потім пускають вінки по воді.

Часто на свято Купала молодь запрошувала музикантів, що грали на народних інструментах, на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі.

Головні атрибути свята — це Купало й Марена (Марена, Мара, Марина). Згідно зі слов’янським міфом Марена — зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобами та голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, її вважали старшою русалкою.

Власне святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята — Купала та Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками й намистом, в інших замість солом’яного опудала саджають дитя, яке виконує роль Івана Купала. На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.

Купальське вогнище

Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або парами.

Купальське вогнище, згідно з переказами, має велику магічну силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина та хлопець, які кохають одне одного, взявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з’єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний.

Дівочі вінки

Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.

За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

Папороть

Існує повір’я про цвіт папороті, котрий нібито з’являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою.

За даними сучасних дослідників, повір’я про цвіт папороті могла породити цікава особливість папоротевої рослини «страусове перо звичайне» (Matteuccia struthiopteris); спороносні листки (спорофіли) цієї папороті виділяють особливу ефірну олію, що може випромінювати слабке світло